Я овдовіла ще 5 років тому, тому проживаю в просторому будинку наодинці. Діти – дорослі, кожен має власні сім’ї. Старший син одружився з дівчиною з іншого міста та й переїхав туди, а от донька залишилася в нашому районному центрі. Чоловік її проживає на сусідній вулиці, то ж вона пішла туди в невістки. Мій зять – Павло, чудовий хлопець, не має шкідливих звичок, працює з ранку до вечора, щоб забезпечити свою сім’ю, але от тільки релігії він не православної. Стала моя донька народжувати одне за одним, і от коли на світ вже появилася четверта дитина, моя допомога їй перетворилася в справжню роботу. Весь свій час я присвячувала присвятити онукам, не мала можливості відпочити, ні з подругами кудись піти.
Хоча мені лише 54 роки, але я не маю вже стільки сил, щоб глядіти за цими шибениками. До того ж це не один онук, а ціла багатодітна родина. Всі мої друзі мене ще й переконували, що я повинна допомагати доньці, адже всі ці дітки – це радість для Олюні. Павло працює на двох роботах, щоб забезпечити сім’ю, а ми двоє практично 24 на 7 з дітьми на руках.
Діти – це дійсно радість, однак не такого спокою на схилі літ я очікувала. Дійсно люблю їх, але з дня в день потрібно йти туди, прибирати, готувати, завести в садок, в школу, потім забрати, вивчити уроки, нагодувати, покупати…
Ще й вдома маю город, однак на нього часу вже практично не вистачає. Ввечері після “гостювання” у доньки я ледь доходжу до подушки. От ще минулого місяця подруга запропонувала мені поїхати в Єгипет бюджетно, взяти гарячі путівки. Так донька як дізналася, то такий скандал мені влаштувала, бо я маю їй допомагати, а не за кордон їхати.
Тому я нікуди і не поїхала, однак з того часу взагалі не хочу іти до доньки. Не знаю, щось зламалося в мені, не приносить мені радість спілкування з її сім’єю, не знаю, може, просто хочу відпочити від них. Загалом стала її уникати, відмовляю, коли та просить посидіти з онуками. Думаєте, Оля щось зрозуміла? Ні, тепер вона до мене дітей приводить.
От на тижні взагалі склалася дивна ситуація. Прийшла до мене подруга, сидимо, п’ємо каву, я вже відкорковувала вино, як тут чую неймовірний галас з вулиці. Я швидко у вікно, а там – Олюня з трьома найменшими онуками. І ще й знову при надії – сьому дитину чекає.
Я зробила знак подрузі і швидко зачинила двері з середини. Ми вдали, що нікого немає вдома. Донька довго стукала в двері і вікна, внуки галасували. Потім вони пішли. Донька почала телефонувати, однак я слухавку так і не взяла. Наступного дня знову влаштувалася на роботу, звідки декілька років тому пішла на пенсію. Хоч зарплата і мінімальна, однак мене все влаштовує.
Вирішила жити своїм життям, нікому нічого я не повинна. Хіба ж я не права?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!