Багато хто, хто хоче будувати будинок, планує його з розрахунком для великої родини, думаючи, що діти та онуки житимуть у ньому однією великою дружною родиною. Так, як це було дуже давно, коли син приводив свою дружину, у них народжувалися діти, літні батьки з ними няньчилися, а молоді працювали. А на вихідні ще розраховують, що приїжджатиме донька зі своєю родиною. І ось кожній молодій сім’ї та їхнім дітям потрібно буде по кімнаті. Адже як інакше?
Така перспектива майбутнього змушує вкладати у будівництво будинку всі фінанси, сили, нерви та здоров’я. А діти, яким не вистачає уваги тата, тому що він займається будівництвом, дуже швидко виростають. І до «будови» вони, крім негативних емоцій, більше нічого не відчувають. Адже вона була причиною того, що не їздили на море, купували нові гаджети. Будівництво стає причиною батьківських сміття, мама та тато не можуть знайти загальну точку зору.
Тим більше, діти, що подорослішали, які переїхали в новий будинок, раптом виявляються вже вирослими. Вони закінчують школу і більше не хочуть жити у батьківському домі. Вони хочуть свободи, студентського життя, а не постійних обов’язків на великій ділянці. Їм якось не хочеться косити траву та поливати город. А прибирання снігу для них і справжнє катування.
Тому багато хто намагається вступити до університету, який знаходиться якнайдалі від міста, де вони виросли, аби бути подалі від цього великого будинку з його обов’язками. А батьківські стогнання: «Це все для вас», викликають у дітей лише почуття провини і роздратування.
Добре вихованих дітей це почуття гнітить, не даючи бути щасливими. Якщо ж дітей не так добре виховали, то вони відчувають лише агресію та неприязнь до своїх батьків. Так що таке почуття провини лише роз’єднує сім’ю. Звичайно, це крайній варіант, можна сказати, екстремальний.
Але й у тих сім’ях, де все добре, діти однаково хочуть бути вільними та самостійними. Або їхня робота дозволяє жити тільки в місті, ближче до неї, а також до друзів та розваг.
У результаті часто виходить так, що великий будинок, який був побудований жертвами, виявляється напівпорожнім.
Тому той, хто вирішує будувати такий будинок, має дуже добре подумати над тим, чи варто жертвувати своїм часом, засобами та стосунками з дітьми? Чи не краще звести невеликий будиночок, до якого можна буде потім, якщо потрібно, прибудувати кімнати?
Саме таким чином моя приятелька спланувала свій будинок, який зовсім невеликий, але вона планувала зробити потім надбудову над гаражем, який мав закладений хороший фундамент. Там вона хотіла зробити дві кімнати для дітей, які виросли. І як вигадаете? Їх так не збудували! Дві доньки чудово жили разом в одній кімнаті, а син захотів стати військовим, тож після сьомого класу пішов навчатись у суворовське училище. У результаті батьки залишилися з молодшою дочкою, а старші діти роз’їхалися іншими містами. Але вони дуже дружні, згуртовані та не обділені увагою. І в невеликому будинку, де три кімнати, нікому не тісно.
Тому слід подумати над своїм майбутнім будинком. Адже краще присвятити свій час та кошти сім’ї, ніж нікому не потрібна мрія про великий особняк.