Не було би забот, так відправилась на заробітки в Італію. Тепер попала в таку ситуацію, з якої і не знаю, як вибратися.
Усі життя я провела в Україні. У мене була чудова сім’я – люблячий чоловік, красуня-дочка, улюблена робота. Все змінилося, коли чоловіка не стало. Тоді в моєму житті почалася чорна смуга. Мене скоротили на роботі, і я цілими днями сиділа вдома, занурена у свої думки та сльози. Так минув рік.
Донька оголосила, що виходити заміж і збирається переїхати до Одеси. Це було далеко від нашого будинку у Рівному, і я залишилася одна. Коли донька поїхала після весілля, я давно не роздумувала, прийнявши подругу пропозицію відправитися на заробітки до Італії.
Роботи я не боялася, знала англійську на гарному рівні. Подруга допомогла влаштуватися в забезпечену сім’ю, де потрібна була доглядальниця для чоловіка на ім’я Мартін. Йому було 55 років — він не літній, але постраждав у аварії та потребував реабілітації.
Ми швидко знайшли загальну мову. Мені 45, і ми майже ровесники. Мартін виявився цікавим співбесідником, з яким легко було проводити годину. Не помітила, як ми наблизились.
Через рік я дізналася, що вагітна. Батько дитини – Мартін. Це не входило до моїх планів, і я була в шоці. У 46 років народжувати пізно, та й як сприйме цю новину моя доросла дочка, яка теж чекає на дитину? Як так сталося, що я одного року стану і мамою, і бабусею? Все здавалося якимсь кошмаром.
Коли Мартін дізнався про мою вагітність, він був на сьомому небі від щастя. У нього вже є дорослі діти — син і дочка та й внуки теж. Дружині не стало п’ять років тому, і для нього ця новина виявилася великою радістю. Він пропонував одружитися і разом виховувати нашу майбутню дитину.
Але коли він розповів своїм дітям про мою вагітність, вони сприйняли це дуже негативно. Мені обрушилися звинувачення:
– Ти спеціально завагітніла, щоби забрати частину спадщини.
– Думаєш, тобі дістануться татові гроші?
– Не треба було стрибати в ліжко до чужого чоловіка! Ти для цього й приїхала?
Мені було дуже прикро це чути. Мартін ніколи не обділяв своїх дітей: у кожного з них є і будинки, і машини, подаровані ним батькам. Я ніколи не робила їм нічого поганого, але тепер наші стосунки були безнадійно зіпсовані.
Тепер я не знаю, що робити. Я не хочу жити в Італії, тож і відносини з дітьми Мартіна тепер іспорчені. А самої виховувати дитину в моєму віці в Україні буде непросто. Я відчуваю себе втраченою і стою перед складним вибором.
Як би ви вчинили на моєму місці?